Повноцінно жити

Любити? Як боляче жити у тьмі,
Коли почуття не взаємні.
Жаліти? Жаліти себе у пітьмі –
Для кого ж це буде приємно!

Я вмію боротись, але не за це.
Наївно надіятись – нащо?
Я вмію здаватися, але не так:
Не здамся. Ніколи. Нізащо.

І я крокувала дорогам в даль,
Шукаючи в натовпі лиця.
Які бодай схожі на нього. Нехай
Це скоро уже припиниться.

І це припинилось. Так скоро пройшло
Усе, що тоді відчувала.
І як тепер жити? Навіщо? На що?
Що так усе буде – не знала.

Тепер я живу, як і кожен дурак,
Немовби і жити вже гидко,
Бо все на цім світі вже стало не так,
Що хочу забратися швидко.

Любити? Як добре любити когось.
Жаліти себе більш не стану.
Забути? Як прикро забути про щось.
Я міряти знов перестану

Як жаль! Так хотіла забути усе
Й навчитися заново жити.
Та справжнім життям з нас ніхто не живе,
Якщо він не вміє любити!

Повноцінно жити: 2 комментария

  1. Хоч вір, хоч ні, але таке враження, що це про мене написано.

  2. Вірю. Це відчуття часто буває знайомим.

Обсуждение закрыто.