Настане день

Настане день, і ти мене спитаєш:

«Чом іншому ти серце віддала?»

Але, мій милий, ти всього не знаєш,

І того, що я в ньому віднайшла.

 

 

В той час, коли я в тишині ридала

Від сказаних тобою грубих слів,

Із ним я тиху радість розділяла

Й незаймані хвилини почуттів.

 

 

В той час, коли мені забути

Хотілось твій гнівливий крик,

Із ним я лиш звикала чути,

Що він до цього раю ще не звик.

 

 

І ти, і він відносили нас в вічність,

Але для кожного вона була своя.

Бо ти мені завжди казав: «Не вір в це»,

А він кричав «Моя! Моя! Моя!»

 

 

І знаєш: лити сліз я вже не буду,

Хоч думала, що люблю лиш тебе.

Бо мить ту я ніколи не забуду,

Коли із ним я віднайшла себе.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*